Шпола вшанувала Кобзаря

Шпола вшанувала Кобзаря

У Шполі відбувся краєзнавчий круглий стіл «Шевченко у пам’яті поколінь», приурочений до 212-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка. Захід об’єднав науковців, краєзнавців, освітян, діячів культури, громадськість та керівництво громади. Учасники згадали постать Великого Кобзаря та представили нові дослідження, присвячені його життю, родині й вшануванню пам’яті поета.

У роботі круглого столу взяли участь представники Національної академії внутрішніх справ, члени Національної спілки краєзнавців України, працівники музеїв, закладів культури та освіти Шполянської громади, а також місцеві журналісти.

Під час заходу прозвучали наукові доповіді, присвячені родині Тараса Шевченка, його оточенню та впливу творчості поета на формування української національної ідентичності. Зокрема, голова Звенигородського осередку краєзнавців Андрій Загорулько представив архівні матеріали про нащадків роду Шевченків у селі Товста та відомості про сучасний стан цієї родини.

Згідно з архівними даними метричних книг Богородицької церкви села Товста, донька Якима — сина Катерини, рідної сестри Тараса Шевченка, — Агрипіна започаткувала свою родову гілку саме в цьому селі. Відтоді Товста належить до тих населених пунктів Черкащини, де з покоління в покоління зберігається пам’ять про родину Кобзаря та її нащадків. Саме такі локальні родинні історії, за словами доповідача, допомагають краще зрозуміти живий зв’язок між постаттю Шевченка та історією нашого краю.

Окрему увагу дослідник приділив постаті дяка Павла Рубана — уродженця шполянського села Лозуватка, який певний час служив у селі Товста. За історичними свідченнями, саме він навчав малювання малого Тараса Шевченка. В архівних джерелах також збереглася згадка про судову справу, порушену проти Рубана за звинуваченням у крадіжці риби та побитті охоронця. Цей епізод, за словами доповідача, є цікавим штрихом до портрета людей з оточення майбутнього поета і водночас нагадує про складні та суперечливі сторінки життя тогочасного сільського середовища.

Доктор історичних наук Володимир Щербатюк поділився результатами досліджень про нащадків Шевченка по брату Йосипу — Левка та Митрофана Шевченків, а також їхнього двоюрідного брата Ананія Шевченка, які брали участь у подіях 1917–1921 років, пов’язаних зі становленням і обороною новоствореної української держави в умовах російської агресії та внутрішньої боротьби за владу.

Науковець нагадав, що після укладення Брестського мирного договору 1918 року на територію України були введені союзні німецькі та австро-угорські війська, які допомогли витіснити більшовицькі сили. Водночас їхня присутність нерідко супроводжувалася зловживаннями: окремі військові підрозділи втручалися у господарське життя, реквізували продовольство та майно селян, що викликало невдоволення населення і спричиняло селянські виступи.

Доктор історичних наук Щербатюк також зазначив, що сторінки багатьох визвольних повстань і досі недостатньо ґрунтовно досліджені. Серед таких прикладів він навів історію Мліївської республіки, на в’їзді до якої висіла табличка з написом: «Більшовикам вхід заборонено. Розстріл». Очолював це утворення отаман Трофим Бабенко на прізвисько «Голий». Лише нещодавно стало відомо походження цього прізвиська: отаман віддавав селянам усе матеріальне майно, відбите у більшовиків.

За словами доктора історичних наук Щербатюка, Звенигородщина та Шполянщина були одним із осередків революційних змін в українському суспільстві. Він також розповів про долю отамана Семена Гризла та згадав епізоди його військового співробітництва з командувачем Північно-Західного протибільшовицького фронту Володимиром Оскілком.

Також у доповіді йшлося про поручника авіації Армії УНР Левка Шевченка, який був причетний до перших спроб створення української військової авіації. Таким чином, нащадки роду Шевченків були пов’язані не лише з культурною спадщиною Кобзаря, а й із боротьбою за українську державність у буремні роки початку ХХ століття.

Про дослідження життя і творчості Тараса Шевченка науково-педагогічними працівниками Національної академії внутрішніх справ, а також про висвітлення постаті поета в освітній та просвітницькій діяльності розповів професор навчально-наукового інституту права та психології Дмитро Кураса.

Кандидат юридичних наук, доцент Національної академії внутрішніх справ Максим Пендюра зосередив увагу на сучасних дослідженнях шевченківської тематики. Зокрема, він розповів про діяльність Федора Шевченка, який під час Першої світової війни поширював українську національну ідею серед українських військовополонених у таборі Фрайштадт.

Захід доповнили мистецькі виступи — декламування поезій Тараса Шевченка та виконання музичних творів на його слова. Особливе враження на присутніх справив виступ Дмитра Вовка — офіційно визнаного двійника Кобзаря.

Краєзнавець Оксана Христенко виступила з доповіддю «Вільшанський слід у житті та творчості Тараса Шевченка». Розпочинаючи виступ, вона пригадала слова німецького поета Йоганна Гете: «Хто хоче пізнати поета — нехай іде на його батьківщину». Саме тому, за словами дослідниці, важливо звертатися до тих місць, де формувався світогляд майбутнього генія.

Якщо Моринці стали колискою поета, а Кирилівка — його першим життєвим учителем, то у Вільшані, зазначила дослідниця, юний Тарас уперше гостро відчув, що означає бути підневільним кріпаком. Саме звідси розпочався його непростий життєвий шлях у велике майбутнє.

Вільшана залишила помітний слід у творчості Шевченка: у своїх творах він згадує це містечко шістнадцять разів — більше, ніж навіть рідні Моринці чи Кирилівку. Згадки про нього містяться у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали», а події поеми «Гайдамаки» значною мірою пов’язані з історією Вільшани часів Коліївщини.

Дослідниця також розповіла про тогочасне життя містечка, яке було резиденцією управління Вільшанського ключа — родового маєтку Енгельгардтів. За даними історика Лаврентія Похилевича, тут налічувалося близько семи тисяч кріпаків, а саме містечко вирізнялося родючими землями та заможністю жителів.

Саме до Вільшани у 1828 році прийшов юний Тарас, шукаючи дозволу навчатися малярству. Тут він потрапив до панської двірні й спершу виконував обов’язки кухарчого помічника. Однак його прагнення до малювання не згасло: хлопець купував дешеві картинки у мандрівних торговців і намагався перемальовувати їх, влаштовуючи у саду власну «галерею».

Існують також свідчення, що у Вільшані Тарас міг отримати перші уроки живопису у художника Стефана Превлоцького, про котрого згадав дослідник Борис Сидоренко, що той помер у Шполі, у якого навчалися майбутні відомі митці Іван Сошенко та Григорій Лапченко. Саме знайомство із Сошенком згодом відіграло вирішальну роль у долі Шевченка.

Окрім цього, дослідниця звернула увагу на історичні події, пов’язані з Вільшаною, що знайшли відображення у поемі «Гайдамаки». Зокрема, вона згадала трагічну історію мліївського титаря Данила Кушніра, якого у XVIII столітті було страчено за православну віру. Цей реальний історичний епізод, за словами Оксани Христенко, став одним із джерел художнього осмислення подій Коліївщини у творчості Шевченка.

Краєзнавець Борис Сидоренко виступив із презентаційною доповіддю «До історії вшанування пам’яті Тараса Шевченка на Шполянщині». У вступній частині він коротко розповів про свою родову гілку, пов’язану зі священником Йосипом Рубаном із шполянської Лозуватки.

У своєму виступі дослідник зробив огляд публікацій місцевої газети «Шполянські вісті», присвячених Тарасові Шевченку, як у післявоєнний радянський період, так і після проголошення Незалежності України. За його словами, справжній розквіт публікацій про Кобзаря припав саме на роки Незалежності.

Окрему увагу він звернув на вагомий внесок працівників Шполянської бібліотеки в організацію заходів із вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Також краєзнавець згадав дослідника Шполянщини Віктора Шевчука, який встановив місце у Шполі, де малий Тарас торгував сливами.

Борис Сидоренко розповів і про історію встановлення пам’ятників Тарасу Шевченку у Шполі. Зокрема, він відзначив внесок шевченкознавця Миколи Лисенка, який допоміг розпізнати родичів поета на старих фотографіях, а також причетність до цієї справи коменданта містечка Шполи Івана Шорубалка у 1925 році.

Він також згадав історію встановлення місцезнаходження хати сестри Тараса Шевченка Катерини у селі Зелена Діброва. Це дослідження здійснив шполянин Григорій Хабленко, який на той час очолював Зеленодібрівську школу.

Краєзнавець відзначив і діяльність літературного об’єднання шполян імені Олекси Влизька — поета, який був зятем художника Фотія Красицького, внучатого небожа Тараса Шевченка.

Також Борис Сидоренко поділився власними краєзнавчими знахідками щодо життя родичів Тараса Шевченка на Шполянщині, зокрема у Шполі, Сигнаївці, Водяному та зниклому населеному пункті Смоляне.

Наприкінці виступу він розповів про сучасні можливості Звенигородської районної організації Національної спілки краєзнавців України. Зокрема, повноцінно функціонує вебсайт організації, де публікуються новини, статті та краєзнавча література. Також працює електронна пошта та створена онлайн-система збереження і доступу до матеріалів краєзнавців.

На завершення заходу учасники круглого столу наголосили: сьогодні слово Тараса Шевченка звучить особливо актуально, адже воно зміцнює українську національну ідентичність і підтримує дух народу в часи випробувань.

Підготував Борис Сидоренко.

У публікації використані матеріали з відкритих джерел.