Село Товста та її мешканці у подіях Другої світової війни

Меморіал увічнення перемоги над нацизмом та вшанування пам’яті жертв Другої світової війни 1939–1945 років. “Пам’ятаємо. Перемагаємо”.

Примусові каторжні роботи цивільного населення в Німеччині.

За окремими даними до Райху було відправлено понад 80 тис. жителів Черкащини. З Городищенського району було вивезено понад 6 тис. осіб: Мліїв – 2412 осіб, Старосілля – 884, Вільшана – 649, Воронівка – 319, Вербівка – 298, В’язівок – 317, Журавка – 266, Орловець – 655, Товста – 326, Хлистунівка – 274 мешканців.

Список учасників Другої світової війни, неповнолітніх мешканців с. Товста, які були вивезені до Німеччини:

1. Андрієвська Євдокія Пилипівна

2. Березова Тетяна Левківна

3. Березовий Микола Петрович

4. Близнюк Лукерія Павлівна

5. Близнюк Марія Марківна

6. Близнюк Ульяна Фролівна

7. Богун Марія Аригонівна

8. Богун Петро Ілларіонович

9. Бойко Ірина Серафимівна

10. Братко Сава Ананієвич

11. Ворона Василь Кузьмович

12. Ворона Марія Михайлівна

13. Галасун Дмитро Демидович

14. Галасун Уляна Нечипорівна

15. Горшкодер Євдокія Пантелеївна

16. Грабовська Раїса Іванівна

17. Дремлюк Євдокія Хомівна

18. Дремлюк Іван Петрович

19. Дремлюк Микола Гнатович

20. Дримлюк Михайло Панасович

21. Єлішевич Ніна Миколаївна

22. Загорулько Анастасія Анатоліївна

23. Загорулько Катерина Василівна

24. Загорулько Тетяна Захарівна

25. Іванченко Тетяна Уліянівна

26. Кабаєва Марія Устимівна

27. Карпенко Михайло Тимофійович

28. Карпенко Олена Назарівна

29. Кедесь Іван Іванович

30. Киян Антоніна Степанівна

31. Кононович Марія Прокопівна

32. Кульбабенко Марія Ерехтеївна

33. Лебідь Надія Онисимівна

34. Лимар Валентина Антонівна

35. Лимаренко Ганна Сергіївна

36. Лисенко Агафія Михайлівна

37. Маліченко Уляна Кузьмівна

38. Марченко Ганна Матвіївна

39. Миколаєнко Ганна Харланівна

40. Миколаєнко Олександра Яківна

41. Миколаєнко Петро Сисойович

42. Мішечко Агафія Михайлівна

43. Мороз Олександра Прокопівна

44. Мороз Ольга Ювменівна

45. Мороз Оляна Василівна

46. Ніколаєва Марія Лазарівна

47. Новак Іван Лук’янович

48. Новак Петро Онуфрійович

49. Новак Федоря Митрофанівна

50. Озірний Михайло Андронович

51. Олійник Ганна Онисимівна

52. Олійник Марія Купріянівна

53. Олійник Надія Артемівна

54. Олійник Надія Михайлівна

55. Петренко Ганна О(Є)всіївна

56. Плахотній Іван Іванович

57. Плахотня Ганна Пронівна

58. Плахотня Мотрона Онисимівна

59. Плахотня Ольга Петрівна

60. Погоріла Любов Карпівна

61. Погоріла Марія Микитівна

62. Погоріла Марія Харланівна

63. Погоріла Олександра Степанівна

64. Погорілий Іван Гаврилович

65. Поєнко Ольга Трохимівна

66. Порожняк Ганна Сергіївна

67. Порожняк Данило Лукович

68. Порожняк Марія Оксентівна

69. Рибченко Петро Тропійович

70. Руденко Віра Михайлівна

71. Рябокінь Ганна Петрівна

72. Рябцун Ганна Іванівна

73. Рябцун Євдокія Модестівна

74. Сарнацька Ганна Прокопівна

75. Сарнацька Христя Гнатівна

76. Сарнацький Федір Семенович

77. Совівська Ганна Логвинівна

78. Совівська Уляна Григорівна

79. Совівський Володимир Прокопович

80. Федюк Антонина Андріївна

81. Хорунжа Марія Гурівна

82. Хорунжий Іван Юхимович

83. Чепель Наталія Омелянівна

84. Черевичний Федір Павлович

85. Шабала Степанида Володимирівна

86. Шелестенко Євдокія Потапівна

87. Шкарупа Євгенія Тимофіївна

88. Шнайдер Ганна Лазарівна

89. Щаслива Меланія Логвинівна

Друга світова війна

Всього, у роки Другої світової війні воювало 547 жителів села. З них 250 осіб було нагороджено орденами та медалями. 138 імен (145) солдат та офіцерів різних національностей, які загинули при звільненні України від нацизму, вкарбовані на Обеліску Слави. 89 учасників Другої світової війни, неповнолітніх мешканців с. Товста, які були вивезені до Німеччини.

У 1995 році з нагоди 50 річниці перемоги над нацизмом у Європі, 225 товстян-учасників Другої світової війни були представлені до нагородження ювілейною медаллю «50 років перемоги в Великій вітчизняній війні».

У 1936 р. в Товсті відкрилась нова школа, яка функціонувала як 7-річна до 1939 р., коли вона стала повноцінною середньою. В червні 1941 р. відбувся перший випуск десятикласників. Як розповіла одна випускниця, буквально на 2-й день після вручення атестатів зрілості почався наступ німецьких військ на СРСР і багато випускників пішли добровольцями на фронт, більшість з них не повернулися живими.

Під час війни у 1942 р. німці розташували в школі конюшню, а після відвоювання Товсти Робітничо-селянською Червоною армією в школі почав діяти військовий шпиталь. Санітари шпиталю надавали допомогу всім пораненим, як червоноармійцям, так і німцям, яких доставляли з Вільшани, Воронівки та Вербівки. Смертельно поранені бійці помирали лежачи на соломі, стікаючи кров’ю. Поранених доглядала вчителька школи Кочубей Ліда Пилипівна. Загиблих ховали на подвір’ї школи, була облаштована братська могила, в якій було поховано 138 осіб. В подальшому, піонери і комсомольці проводили на цьому місці урочисті лінійки, мітинги, зустрічі з ветеранами.

Після визволення села від німців у 1944 р. в школі відновили навчання, але частина приміщень продовжувала використовуватись для потреб госпіталю. На одній із стін школи чорною фарбою були намальовані карикатури Гітлера та німецьких солдатів (фріців), спотворені німецькі танки. Імена 138 полеглих воїнів були нанесені на Обеліску Слави.

У 1961 р. на честь польоту в космос Юрія Гагаріна біля братської могили учнями школи було посаджено молоді вишні. Учнями школи під керівництвом вчительки біології Пилипенко Галини Іванівни вирощувались саджанці плодових дерев, які потім купували жителі села.

У 1968 р. на честь 50-річчя ВЛКСМ, при в’їзді в село учні школи посадили парк із акації.

Учні старших класів школи на сцені Будинку культури для колгоспників робили аматорські постановки п’єс «Назар Стодоля», «Не судилося», «Безталанний» та ін.

У 1981 р. в школі відбулась зустріч випускників 1941 р., їх було мало, але, зі слів учасників, зустріч пройшла дуже зворушливо. Активну участь в організації вистав брали бібліотекар Щербина О.Ю., вчителька Стоволосова Т.П. (суфлер), колгоспниця Шуляк Т.Д.

У 1985 р. до 40-ї річниці з Дня перемоги до школи приїхали ветерани з російської РФСР, білоруської РСР, Казахської РСР, Узбецької РСР, які брали участь у звільненні Товсти. З нагоди святкувань учні школи посадили молодий парк (берези, клени, тополі) біля нового магазину, Будинку культури та майбутньої нової школи.

Під керівництвом педагога-організатора Загорулько Ольги Петрівни пошуковий загін з числа учнів школи вів роботу щодо пошуку інформації стосовно воїнів та інших учасників бойових дій в краєзнавчих музеях району та області, фондах Музею Корсунь-Шевченківської битви та Центрального архіву Міністерства оборони СРСР (м. Подольськ).Було розіслано десятки листів у різні республіки СРСР, з метою розшукати та встановити імена воїнів, зафіксувати спогади про події. Також учні школи налагодили зв'язки з учасниками партизанського загону «Грізний», який у 1943-44 рр. діях у районі, а також з партизанами, що діяли на х. Стадниця. Встановлено участь мешканців хутору партизанам, зафіксовано інформацію про вбивство партизанами коменданта окупаційної адміністрації Гралова.

У 1987 р. протягом зими-літа учні школи та їхні батьки, вчителі, молодь села працювали на будівництві нової школи, а восени відбулось її урочисте відкриття. Вагомий вклад у спорудження школи зробив тодішній голова колгоспу ім. Щорса Варивода Олексій Сергійович.

В школі регулярно, по суботах, проводились тематичні вечори, а з 1988 р. – різноманітні виставки. Сама популярна – «Золота осінь», що проводилась під керівництвом вчительки біології Озірної Н.М. В 1987-1988 рр. школа працювала над спадщиною В.О. Сухомлинського.

У 1992 р. в школі відбувся районний семінар вчителів української мови та літератури, на якому стараннями учнів, вчителів і аматорів села.

Корсунь-Шевченківська операція

Село Товста було звільнено 30 січня 1944 р. (хоча довгий час озвучувалась дата 8 лютого 1944 р., що не відповідає архівним документам) військами 5-го гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу, яким командував генерал-лейтенант Селіванов. В боях за село брали участь 41 кавалерійський полк, 71 окремий танковий полк, які входили до складу 11 кавалерійської дивізії. Штаб корпусу знаходився в с. Зелена Діброва, а командний пункт Селіванова знаходився на висоті за 4 км. північніше с. Товста.

Із книги Португальського Р.М. «Маршал И.С. Конев» (М.: Военное издательство, 1985, с. 126) про записи командуючого фронтом у 1943-1945 рр., двічі героя Радянського союзу, маршала СРСР Конєва І.С.:

«…Падав мокрий сніг, дороги й поля розкисли. І хоча мій ПО-2 й стояв на вигоні перед хатою, готовий до вильоту, всі мене переконували, що летіти не можна. Я подзвонив командирові Смирнову і передав, що вилітаю до нього не на командний, а на спостережний пункт, який на той час перебував на околиці села Товста...

І.К. Смирнов заявив, що він прийняти літак не зможе, оскільки немає підготовленого майданчика для посадки. Навколо села була рілля, в полі грунт розмок настільки, що «Віліси» і навіть танки ледве рухаються. «Ми вже шукали майданчик для посадки, але нічого поблизу немає, ні лук, ні вигонів», - доповів командарм. Словом, природні умови були проти мене. Можна було б дістатися на танкові, але це б забрало багато часу. Від командного пункту фронту в селі Болтишка до села Товста 70 кілометрів. Що робити? А якщо біля хат села ТОВСТА настелити на рівному полі метрів 50 соломи? Літак ПО-2, маючи невеликий пробіг, либонь, може сісти на цій обмеженій ділянці. Я наказав І.К. Смирнову розкласти солому й одразу ж вилетів до нього на двох ПО-2: на одному – я, на іншому – мій ад’ютант А.І. Соломахін. У дорозі ад’ютант відстав і зробив вимушену посадку, його атакували «Месери». Я продовжував політ. Підлітаю до села Товста, бачу, що солома настелена. Літак вдало сів, але в кінці майданчика таки вгруз колесами в грязюку, трохи не перекинувся і став наче вкопаний. Все обійшлося цілком благополучно. І.К. Смирнов зустрів мене на машині, якою ми дісталися до його хати і до вузла зв’язку армії. З цього спостережного пункту до кінця Корсунь-Шевченківської операції я керував діями військ. Звідси я виїжджав у війська, що перебували в горловині прориву і на зовнішньому фронті, в 5-ту гвардійську танкову, 4-ту гвардійську, 53-тб і 52-у армії.

В селі Товста був організований мій передовий командний пункт фронту. На ньому розгортався вузол зв'язку і всі необхідні засоби управління. Найближчим помічником генерала Конєва на ньому був начальник оперативного управління штабу фронту генерал-майор В.І. Костильов. Саме тут пройшла перша зустріч І.С. Конєва з керівництвом створеного в липні 1943 року на території СРСР Національного комітету «Вільна Німеччина» (НКВГ).

На ранок 17 лютого з противником було покінчено. У ході боїв він втратив 55 тисяч солдатів і офіцерів убитими та пораненими, більше 18 тисяч полоненими, а також велика кількість бойової техніки та озброєння. Крім того, радянські війська завдали поразки ще 15 дивізіям (в тому числі 8 танковим), діючим проти зовнішнього фронту оточення.

Коли Корсунь-Шевченківська операція дійшла до переможного завершення по розбитим, розкисшим дорогам рушили бескінечні ланцюжки полонених, пізно вночі в селі Товста, де після доповіді в Москву командуючий приліг відпочити, пролунав мелодійний дзвінок високочастотного телефону. Ось уривок з розмови, яка тоді відбулась:

«Сталін. Вітаю з успіхом. В уряду є думка присвоїти вам звання Маршала Радянського Союзу. Як ви на це дивитесь, не заперечуєте? Можна вас привітати?

Конєв. Дякую, товариш Сталін.

Сталін. Ну, добре, відпочивайте, втомились, мабуть?»

Вранці літак доставив на фронт свіжі газети. Там був наказ Верховного Головнокомандувача від 18 лютого, присвячені переможній битві.

…Ввечері із Москви прилетів літак. В ньому заступник Верховного Головнокомандувача Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков прислав своєму колезі в подарунок маршальські погони. Їх вручили Івану Степановичу Конєву в селі Моринці – на батьківщині Т.Г. Шевченка... Тут розмістився на той час фронтовий командний пункт. Саме сюди прибули кореспонденти низки зарубіжних газет. Цей момент детально висвітлено в книзі С. Дангулова (Дангулов С.А. «Кузнецкий мост» М., 1979, с. 33).

Спогади Героя Радянського Союзу Бєлова С.Е.:

«29.01.1944 р. наш 150 Гв. та ПТАП в половині дня зайшли в м. Шпола. Із Шполи 2 та 4 батареї полку з 39-м кавалерійським і 71- танковим полками ІІ кавалерійської дивізії рушили в напрямі с. Товста. Через с. Топильна. Цей марш 39 КП та 71 ТП здійснювали по одному маршруту , а 2 і 4 батареї із Шполи здійснювали марш своїм маршрутом і в Топильні повинні були вступити в підпорядкування командиру 39 КП. На марші 4 батарея відстала від 2 батареї і в Топильну де вже зробив зупинку на обід 71 ТП прибула тільки 2 батарея, якою я командував. 39 КП в цей час в Топильну ще не прибув, він був на марші. Я доповів командиру 71 ТП Тараненко про прибуття 2 батареї. Командир 71 ТП сказав мені, що його полк закінчує обід і рушить в с. Товста. Про це я доповів заступнику командира нашого 150 гвардійського ВПТАП (А.З. – винищувально-протитанковий артилерійський полк) майору Феоктистову, який був з 2-ю батареєю. Майор Феоктистов наказав мені рухати батареї за ним, сів в машину «Студебекер» взводу управління 2-ї батареї і рушив по дорозі в с. Товста. Я повів вогневі взводи 2 батареї за взводом управління в с. Товста. Дорога була розбитою і тому вогневі взводи не змогли швидко рухатись і дещо відстали від взводу управління. І взвод управління однією машиною увірвався в с. Товста де його зустріли кулеметним вогнем німців. Зав’язався бій взводу управління 2 батареї з німцями в с. Товста. Мені довелось подати команду командирам вогневих взводів та зброї: «До бою!» на орному полі приблизно в 1 км не доїжджаючи до с. Товста і відкрити вогонь по німцям. Німці, не витримавши вогню гармат і взводу управління втекли з с. Товста в с. Вербівка. В цьому швидкоплинному бою батарея вигнала німців з с. Товста, знищивши їх понад 30 осіб і захопила мотоцикл та 2 кулемети. В цьому бою був важко поранений командир взводу управління 2 батареї Костянтин Олексійович Васильєв. Коли взвод управління 2 батареї увірвався в с. Товста на машині «Студебекер», німці відкрили по машині вогонь з кулеметів. Лейтенант Васильєв першим стрибнув з машини з закликом: «За Батьківщину вперед за мною!» повів взвод в атаку і в цій атаці був поранений трьома кулями в груди, але не впав, а командував взводом і тільки після закінчення бою, втративши багато крові, попросив зробити йому перев’язку і після перев’язки обезсилився.

Я наказав, щоб дбайливо поклали Васильєва в кузов «Студебекера». Взвод управління попрощався з ним і старшина батареї Радаєв і санінструктор Свєтайло відвезли Васильєва в місто Лебедин в госпіталь нашого п’ятого Донського козацького кавказького корпусу. Скоро нам стало відомо, що лейтенант Васильєв К.А. від такого важкого поранення помер.

Почувши бій в с. Товста зайшли в село 39 КП, 71 ТП та 4-та батарея нашого полку, але німців в селі Товста вже не було. 30 січня 1944 року 71 ТП, 2 і 4 батареї 15 Гв. і ПТАП було наказано йти з села Товста через Вербівку, Вільшану на Завадівку і там розгромити штаб німецького армійського корпусу. З с. Товста виступили приблизно в 15 годин. До Вербівки, де ще були німці, було приблизно 3, 4 км. Танки 71 ТП розгорнулись в бойовий порядок і пішли по полю на Вербівку. За ними в розгорнутому строю пішла 4 батарея старшого лейтенанта Пацелуєва Е.М. (А.З. – рос. мовою) – супроводжувати танки колесами тобто рухатись за танками безпосередньо, а коли знадобиться, привести зброю до бою та відкрити вогонь по противнику. Друга батарея з відкритих вогневих позицій на околиці с. Товста почала супроводжувати танки вогнем по Вербівці. Пройшовши приблизно 1-1,5 км. до Вербівки 4-а батарея зайняла відкриту вогневу позицію на полі і почала супроводжувати танки на Вербівку вогнем з прямого наведення, а 2-а батарея знялась з позицій в с. Товста и розгорнутим строєм влаштувалась за танками супроводжувати їх колесами. Метрів за 300 до околиць Вербівки 2-а батарея наздогнала танки 71 ТП і я подав команду прапорцями: «До бою!». Розрахунки швидко привели зброю до бою і відкрили вогонь прямим наведенням по району цукрового заводу Вербівки. В цей час почалась хуртовина, але 4-та батарея вже встигла знятись з її попередньої вогневої позиції і наздогнати танки вже на околицях Вербівки і з нами увірвалась в район цукрового заводу Вербівки. В цей момент я переніс вогонь 2-ї батареї на ті ділянки Вербівки, які були за цукровим заводом і куди відходили німці.

Бій цей в Вербівці тривав недовго, приблизно 30 хвилин. І коли він затих, я зняв 2-гу батарею з позицій і швидко перевів її в Вербівку в район цукрового заводу, туди, де були танки 71 ТП і 4-а батарея.

На вулицях Вербівки в районі цукрового заводу було видно трупи німців. В цьому бою 71 ТП, 4 та 2 батареї 150 Гв. та ПТАП розгромили німецький піхотний батальйон, знищивши 100 фашистів, а командира батальйону взяли в полон. Але далі Вербівки 71 ТП, 2 і 4 батареї 150 Гв. та ПТАП не пішли у зв’язку з тим, що по радіо командир 71 ТП отримав наказ, щоб 71 ТП, 2 і 4 батареї повертались на вихідні позиції. Це, мабуть, тому, що змінилась обстановка у зв’язку з чим було відмінено виконання поставленого завдання».

Зі звіт про бойові дії 11-ї гвардійської Донської козачої кавалерійської Волноваської Червонопрапорної, ордену Богдана Хмельницького дивізії за період з 26.01 по 19.02.1944 р.:

«30.01.1944 частини дивізії, виконуючи розпорядження командира корпусу, продовжували розвивати успіх та, знищуючи дрібні угруповання противника, не зважаючи не неодноразові бомбардування авіації противника, заволоділи населеними пунктами:  Терешки, Ховківка, Топильна, Ханьків, Перше Травня, Лебендинцев та до 17:00, розгромивши батальйон, що прикривав тили дивізії СС «Вікінг», заволоділи крупним населеним пунктом «Товста», де, згідно з поставленою задачею, зайняли кругову оборону, не допускаючи прориву частин противника в південному та південно-західному напрямах.

Водночас, підрозділи дивізії вели розвідку в напрямі Сагайдачне, Дмитрове, Воронівка.

Вхід та рух в прорив дивізії були здійснені в складних умовах досить пересіченої місцевості та повного бездоріжжя. У ході цих боїв дивізії в прориві в першому ешелоні копуса знищено: 280 солдаітв і офіцерів, 5 літаків, 2 танки, 21 автомашина з вантажами, 9 кулеметів, 2 міномети, 4 гармати; захоплено: полонених 27, гвинтівок 64, кулеметів 4, гармат 4, автомашин 1, коней 112.

Втрати дивізії за ці бої складають: вбитими 42 людини, пораненими 137.

Бої в районі Ханьків, Товста.

На світанку 31.1.1944 підрозділи дивізії займають оборону на рубежі:

37 гв.кп (А.З. – гвардійський кавалерійський полк) – Хоньків, відм. 201.7, Лебединцев;

41 гв.кп – північно-східна околиця Товсти;

39 гв.кп – північно-західна околиця Товсти.

Перед фронтом дивізії в районах В’язівок, Воронівка, Вербівка, Вільшана помічені частини і підрозділи танкової дивізії противника СС «Вікінг», невеликі групи і тили інших німецьких підрозділів, в тому числі третя сотня 54 козачого Кубанського полку зрадників Батьківщини, 410 будівельний батальйон, декілька арт батарей, 10-15 танків. Згідно даних полонених, штаб дивізії СС «Вікінг» - Городище…

… 02.02.1944 частини дивізії, виконуючи наказ командира корпусу, вийшли на вихідні рубежі і почали наступ в напрямі південно-східної частини Вербівки, Вільшанського цукрового заводу.

Супротивник на той час перетворив території Вільшанського цукрового заводу і південну частини Вербівки в сильний опорний пункт, використавши для цієї цілі, крім споруди польового типу, підвали кам’яних будинків, та залізо-бетонну стіну заводу. Цей район противник обороняє двома батальйонами танкової дивізії СС «Вікінг», залишками 108 мп 14 тд, охоронним батальйоном при підтримці 12 танків, 4 самохідних пушок та двох батарей 105 мм гармат…

… Спроба штурму цукрового заводу 11 сп 5 АДД при підтримці 37 гв.кп., 39 гв.кп. та 71 тп успіху не мав, оскільки противник з території цукрового заводу веде ураганний рушнично-кулеметний і артилерійсько-мінометний вогонь із-за солідних укриттів…

… 03.02.1944 частини дивізії, долаючи наполегливий супротив противника, вели вуличні бої, що переходили в рукопашні поєдинки за кожен будинок та квартал південно-східної частини Вербівки, яка до кінця дня була повністю очищена від противника… Спроба 71 танкового полку прорватися двома танками «Т-34» повз цукровий завод через міст на північний берег річки Вільшанка успіху не мала. Танк «Т-34» лейтенанта Куріна, діставшись впритул території заводу, був вражений пострілом впритул протитанковою гарматою противника, що стріляла із амбразури, пробитої в шлако-бетонній стіні огорожі завода, прямим влученням танк був підбитий і згорів на місці разом з екіпажем…

… 4.02.1944 взяті два полонені німці з окремого охоронного батальйону, що входив своїми залишками в гарнізон опорного пункту, повідомили, що в заводі є багато вогневих засобів, що встановлені в амбразурах шлако-бетонного загородження, між заводськими спорудами на вогневих позиціях знаходяться розташовані арт гармати і міномети, крім того з вікон кам’яних будівель ведуть вогонь станкові кулемети, а також снайпери; гарнізон опорного пункту підсилений двома танками двома самохідними гарматами, які під час атак заводу висуваються в напрямок загрози та ведуть вогонь з-за огорожі.

Один із захоплених полонених був направлений на територію заводу для передачі оточеному гарнізону ультиматуму – здатися і з попередженням, що в інакшому випадку гарнізон буде знищено арт вогнем. Ця спроба не принесла результатів. З вечора 04.02. 37 гв.кп. приступив до ретельної підготовки штурму. Повністю було використано інформацію одного партизана (працівника заводу), котрий дав орієнтовну схему розташування заводських споруд і вказав найбільш зручні підходи до заводського двору. Була проведена розвідка заводу, якою вдалось потайки  проникнути на територію заводу і встановити розташування окремих вогневих точок противника, після чого був остаточно розроблений план штурму опорного пункту.

05.02.1944 в 5:00 було подано сигнал до штурму заводу. Одночасно всі вогневі засоби відкрили швидкий вогонь прямим наведенням по раніше виявленим вогневим точкам супротивника та почали їх розстрілювати впритул. Вогневий напад був неочікуваним та зухвалим. Супротивник був приголомшений і в гарнізоні піднялась паніка. В цей момент шабельні підрозділи 27 кв.кп. дружнім рішучим кидком впритул підійшли до огорожі заводу та, використовуючи у якості прикриття за допомогою підручних засобів та допомагаючи один одному, стрімко подолало шлако-бетонну стіну заводу та вступили в рукопашний бій з німецьким гарнізоном. Противник не витримав рішучого удару казаків-гвардійців та став метушитись по території заводу, намагаючись знайти укриття. Казаки крок за кроком очищали територію заводу, знищуючи осередки супротивника ручними гранатами та прочісуючи будівлю за будівлею. О 7:00 вся територія заводу була в руках 37 гв.кп. Гарнізон супротивника був знищений і частково взятий в полон. Одна з груп СС-івців, намагаючись пробитись на північний берег ріки, була розстріляна на заводській дамбі з кулеметів і автоматів.

Землянко Іван Федорович почав свій бойовий шлях рядовим в серпні 1944 р. і пройшов з боями до Берліна, де і зустрів перемогу. Воював у Білорусі. Брав активну участь у завоюванні Сандомирського плацдарму і форсуванні річки Вісли, а також захопленні Кюстрінського плацдарму і форсуванні річки Одер. Залучався до виконання завдання у якості танкового десантника. Важким видався штурм фортеці (А.З. – не вказано якої). Зі 120 бійців живими залишилось 20. Нагороджений орденами і медалями: Орден слави третього ступеню одержав за виявлену сміливість в бою з ворогами. Також нагороджений Орденами за визволення Варшави і Берліна.

Зінченко Павло пішов на фронт 23 лютого 1944 р. Воював у лавах 5-ї гвардійської армії І Українського фронту. Служив зв’язковим. Поранень не мав, демобілізувався 22.10.1946. Нагороджений медаллю Перемога.

Погорілий Прокіп Фролович (Новаківка).

Воював в Польщі, Румунії, Угорщині, Чехословаччині.

Мобілізований 23 червня 1941 р., повернувся додому у серпні 1945 р.

У період з 3.03.1943 по 2.11.1944 рр. служив у 139 стрілецькому полку. Був радистом, розвідником, артилеристом. В Угорщині виконав наказ командира щодо здійснення розвідки з рацією Довелось долати складні перепони під щільним вогнем противника. Викрив позиції противника, за що був нагороджений орденом Червоної зірки, медаллю За відвагу. 1 раз був поранений. Помер у 1966 р.

Бібліографія:

[1] Насильство над цивільним населенням. Черкаська область. Документи органів держбезпеки. 1941-1944 / Авт.-упоряд.: В. Васильєв, С. Гула, Т. Клименко, Р. Король, Р. Подкур. НАН України. Інститут історії України; Гайдельберзький університет ім. Рупрехта і Карла; Галузевий державний архів Служби безпеки України; Державний архів Черкаської області. ‒ К.: Видавець В. Захаренко, 2022. ‒ 408 с. С. 31.

URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=2&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&Image_file_name=book/0016909.pdf&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1

[2] Конєв І.С. «Записки командующего фронтом. 1943-1944», с. 123.

[3] Полєвой Б.М.«Полководец», М.: «Детская литература», 1982, с. 82.